Олег Майборода про розвиток промислових зон

Опубликованно 06.05.2018 22:27

Для того щоб зрозуміти, як Київ буде розвиватися в найближчі роки, слід для початку усвідомити дві прості речі. Про першого вже давно говорять і учасники будівельного ринку, і представники влади, але поки караван іде, цей факт залишається десь на межі поля зору. А справа ось у чому: столиця майже вичерпала доступний для забудови земельний ресурс. Вільних ділянок стає все менше, і не за горами ситуація, коли ущільнюватися далі без шкоди для вільних від забудови зон вже не вийде.

Другий факт, напевно, багатьох розчарує, але проти правди не попреш. А полягає він ось у чому: нове житло в Києві дуже витребуваним. І вся сумнівно аргументована істерія навколо мнимого перенасичення і очікуваного обвалу ринку (який, до речі, навряд чи призведе до обвалу цін - ось адже невдача) - це не більш ніж нагнітання ситуації.

Аргументи наступні. По-перше, це співвідношення площі житла на одного мешканця міста з 2,8 млн офіційно зареєстрованих ще в 2013 році. Навіть з урахуванням цих явно застарілих даних на одного киянина припадає тільки 20 кв м житла. У той час як у великих містах Європи та США ця цифра як мінімум удвічі, а подекуди і вчетверо більше.

По-друге, нові будинки, які будуються в Києві і в яких різного роду експерти якимось чином виявляють десятки тисяч нерозпроданих квартир, користуються стабільним попитом. Ми це бачимо по своїм показникам продажів. І нам слабо віриться, що в інших якісь об\'єкти стоять нерозпроданими, але вони з дивною завзятістю продовжують будувати нові. Гроші на будівництво, мабуть, отримуючи з повітря.

Хибний шлях

Звичайно, не всі з тих, хто потребує в новому житлі в Києві, можуть дозволити собі його тут і зараз. Але це не означає, що вони не зможуть придбати його через рік, п\'ять років або десять. Так чи інакше, висновок тут може бути тільки один: нові площі в столиці будуватимуться і будуть знаходити свого покупця.

Але ось де будувати це саме нове житло? Теоретично у забудовників є три шляхи. Перший - звернути свою увагу на заморожені об\'єкти, яких по місту налічується близько двох сотень. Втім, закінчувати чужі недобудови учасники ринку беруться вкрай неохоче. Ми в Укрбуде за останні п\'ять років добудували чотири таких проекту, і прекрасно розуміємо сумніви колег. Хоча б через те величезної кількості фінансових, юридичних і технічних труднощів, з якими пов\'язане доведення до розуму чужого дітища та забезпечення житлом інвесторів, які вже встигли віддати свої гроші попереднього забудовнику. Крім того, деякі об\'єкти добудувати просто не вийде: які починали будуватися самовільно, які із-за старіння конструкцій або невідповідності будівельним нормам буде простіше знести і почати заново.

Другий варіант - це взятися за реновацію і оновлення житлового фонду, який вже вичерпав свій термін експлуатації. Адже ця ситуація теж підбирається до критичної позначки - в Україні дві третини всіх будівель служать понад півстоліття. Здавалося б, чому не вирішити одну проблему за рахунок іншого? Адже ми постійно чуємо такі пропозиції від тих же депутатів Київради, хіба ні? На ділі ж реалізувати цей задум дуже непросто. Не буду вдаватися в подробиці, але якщо коротко - центральні і місцеві влади поки не створили умов і механізмів для ефективного оновлення житлового фонду. Куди і на яких умовах відселяти людей? Як бути з тими, хто проти реновації? Перебудовувати по одному будинку або зносити цілими кварталами? Компенсувати витрати на будівництво підвищенням поверховості? А що тоді робити з збільшеним навантаженням на соціальну і комунальну інфраструктуру? Поки чітких відповідей на ці запитання немає. Хоча знайти їх місту рано чи пізно все-таки доведеться.

Іржавий пояс столиці

І ось підходимо до третього можливого шляху: промислові зони. Їх у Києві чимало, вони займають близько 10% всієї території міста. Для житлового будівництва придатна тільки чверть ділянок - за оцінками столичних чиновників, це приблизно 1800 га. Тим не менш, це все одно колосальні обсяги.

Що представляють собою ці території в даний час? Більшість підприємств закриті або працюють частково. Їх території або занедбані, або використовуються в кращому випадку для складування мотлоху. При цьому велика частина промзон знаходиться у володінні приватних власників. І з ними забудовники можуть працювати на звичних для ринку умовах: віддаючи частину побудованої житлової площі або прибутку.

У той же час робота на території промзон дає девелоперам більше свободи, тому що мова в цьому випадку частіше йдеться не про точкової, а про квартальної забудови. У таких умовах можна говорити не просто про будівництво будинків, а про створення абсолютно нової життєвої середовища - з сучасними містобудівними, архітектурними рішеннями. Сьогодні в Києві вже є кілька прикладів створення нових кварталів на місці промзон, і з часом їх кількість буде зростати.

Освоєння промислових територій дає забудовникам ряд переваг, іноді не найбільш очевидних. Як мінімум це наявність необхідної інженерної і транспортної інфраструктури, причому досить потужною, так як вона розрахована на задоволення чималих виробничих потреб. Друге - земля під промисловими будівлями вже готова до серйозних навантажень, що дещо спрощує котлованні роботи.

У столичних реаліях важливий ще один момент - освоєння промзон не несе ніяких незручностей для населення, а значить, не буде супроводжуватися вже звичними всім протестами. Само собою, можуть знайтися шукачі легкої піару і міські божевільні, які почнуть кричати про "вбивство" колись потужного підприємства. Але давайте говорити прямо: якщо промзона роками мертва, і навіть її власник не бачить передумов до її воскресіння (інакше він просто не буде погоджуватися на будівництво), то і шкодувати про те, чого не станеться, нема чого. Тим більше що індустріальні зони - це не завжди заводські цехи, але і, наприклад, ряди складських споруд.

Природно, є і мінуси. Головний з них - це необхідність створення додаткової соціальної інфраструктури - шкіл, лікарень, дитсадків. І якщо власне освітнє установа забудовник цілком може побудувати сам, то ту ж проблему з медичним забезпеченням належить вирішити вже муніципальній владі.

Підсумовуючи, варто відзначити, що той шлях, на який Київ тільки стає, багато столиць Старого світу, такі як Лондон, пройшли ще в кінці минулого століття. Тоді вони точно так само давали друге життя розташованим в межах міста індустріальних зон, перетворюючи їх в комфортне житлове і громадське простір. Так що рішення не нове: це нормальний шлях еволюції будь-якого європейського міста, який продовжує рости і розвиватися.

Центральний відділ продажу:м. Київ, вул. Е. Сверстюка 23

Багатоканальний:(044) 390 30 86

Категория: Ремонт